Мене звуть Наталя Станіславівна, мені 64 роки. Незважаючи на те, що у мене троє дітей та онуки, я живу на самоті. Мій чоловік покинув нас, коли молодшому синові було лише 5 років. При чому саме він наполягав, щоб ми завели третю дитину. Я не хотіла народжувати третю дитину, тому що ми ледве тягли перших двох. Однак чоловікові все ж таки вдалося мене переконати. З трьома дітьми важко впоратися. Весь час пелюшки, сорочечки прала, відведи в садок, школу, один захворів, значить захворіли всі і багато інших клопотів.
В результаті таке життя набридло чоловікові і він знайшов собі молоду жінку, яка не має дітей і пішов до неї. Я ж залишилася одна з трьома дітьми та проблемами. Звичайно, аліменти він платив, але їх не вистачало. А з вихованням він взагалі не допомагав, адже у нього з’явилася нова сім’я та часу на дітей не було. Але мені все ж таки одній вдалося добре виховати дітей і дати їм освіту. Хоча було важко, а в деякі моменти настільки, що хотілося вити від розпачу.
Найстарший син живе в іншій країні. Донька знайшла гарного хлопця, вийшла за нього заміж та переїхала до іншого міста. Молодший син – успішний журналіст, тож багато їздить і вдома буває дуже рідко. Я ж сиджу вдома на пенсії, зовсім одна. Деколи хочеться просто з кимось поговорити, але нікого поряд немає. Щоб мені було не так самотньо, я знайшла роботу в магазині, де хоча б розмовляю з покупцями. Я із задоволенням ходжу на роботу, адже там я хоч на якийсь час забуваю про те, що самотня. Усі мої подруги виховують онуків.
У мене також є онуки, але живуть вони далеко, і з пелюшками я більше не хочу возитися. Я і так все життя витратила на них. Часом починаю згадувати минуле і розумію, що моє життя витрачене даремно. Моє минуле складається з постійних дитячих соплів, безсонних ночей, шкільних проблем та постійного страху за дітей. А тепер гадаю, якби я народила одного, то могла б прожити життя інакше. Можливо й чоловік не кинув би мене. А зараз розумію, що роки минули, а в мене нічого немає і міняти щось пізно.
