Світлана Семенівна, мати Олі, піднімала одна дочку – за доnомогою мами. Оля у дитинстві цікавилася, де тато. Але мати нічого не розповідала. Тепер у свої 24 роки Олі вже не цікавий батько. У вік інтернету, було б бажання, можна знайти будь-кого. Прізвище у них з матір’ю досить рідкісне. Тож знайти його в соцмережах не проблема. А якщо не знайшов, значить не шукав. Не шукав, отже, не потрібно. А оскільки не потрібно, то й напрошуватись Оля не буде… Через рік, після того, як не стало бабусі, Оля переїхала жити до свого хлопця на квартиру і вже два роки живе з ним. Нехай і без штампу в паспорті, та сім’я. Спочатку молодята вирішили, що дітей заведуть після тридцяти. Отоді й оформлять відносини офіційно…
Ще коли бабуся жива, вони приватизували житло на трьох. З відходом бабусі Світлана Семенівна вступила у спадок і тепер вона власник двох третіх квартир, а Оля – однієї третьої. Півроку тому Світлана Семенівна привела додому Анатолія. Бадьорий чоловік, життєрадісний, руки ростуть звідки треба, на пару років молодше за неї. Роз лучений, все залишив колишній дружині, забравши лише особисті речі. Гроաей зайвих у того не було. Місяця три працює, місяць шукає іншу роботу. І хоча Світлана Семенівна непогано заробляє, але, коли Толя має rроші, він їх віддає громадянській дружині, потім просить у неї на курево і транспорт.
У квартирі, вмілою чоловічою рукою, навів лад: дещо полагодив, інше відрегулював. П’ятниця. Кінець тижня та кінець місяця. У конторі, де працює Оля, всі завантажені роботою “вище даху”. І тут вхідний дзвінок від Світлани Семенівни на телефон доньки. Оля скинула дзвінок – не до того. За годину знову дзвонить. Оля відповіла: “Мам, у нас завал, якщо не горить, відкладемо до вечора”. Мати відповіла “Можеш нас Толею привітати. Ми розnисалися”. “Я тебе вітаю. Але якщо що, мені твому чоловікові виплачувати за частину квартири”, – сказала донька. Мати розсердилася: “Мені всього 49! Що ти мене ховаєш! Або завидно, що тебе заміж не беруть!” і кинула слухавку. Пос варилися. І хто винний?
