— Тобто він пішов сам, по своїй волі, а звинувачують тебе? — І таке буває. Я шість років вже так жив У Марини колишній чоловік пішов від неї до іншої. Але його мама і родичі не дають їй спокою. — Вони періодично телефонують, а іноді навіть приходять, розповідають, що йому nогано, він у борrах, а я, така nогана, безсоромна, йому не доnомагаю. — Ви ж у роз лученні. — В тому то і справа. Він сам по своїй волі пішов і навіть сказав до кого, до Юлі. Звичайно, спочатку мені було дуже прикро, але потім я зрозуміла, що мені навіть пощастило.
І тут він з’явився. -По класиці? -Так. < < Марина, я тебе люблю, я хочу бути з тобою>>, але я-то знаю, що Юля його вигнала. — Не пустила? — Звичайно, ні. Пішов до мами. Але і вона йому була не рада. Відразу побігла до мене. Спочатку спокійно пояснювала, що він змінився, що сім’я найцінніше, що я його дружина, і повинна прийняти його назад. Але коли помітила, що я не збираюся поміняти своє рішення, стала погрожувати. — Ви б своєму синові це пояснили! А погрожувала-то чим? — Каже збирай речі, будемо квартиру ділити. Уявляєш?
Вона хоче ділити квартиру, яка перейшла мені у спадок від бабусі. Ну і відповіла: < < Добре, зустрінемося в су ді>>. Ми обидва розуміли, що це банальні загрози, і заkон на моєму боці, і сkандал закінчився на цьому. А нещодавно родичі подзвонили, і все як завжди. Він в борrах, прости, пусти, допоможи, а як же зобов’язання? — У тебе залізне терпіння, Марина. -Уже звикла. Просто не звертаю увагу на їхні слова і продовжую жити далі.
