Я вийшла заміж за Ігоря коли мені було 28 років. Він був того ж віку і також прагнув створити сім’ю. Моє рішення вийти за нього заміж не було продиктовано сильним коханням, адже він не відрізнявся яскравою зовнішністю, але його постійна увага підкорила мене. Через рік після весілля ми переїхали в невелику квартиру, що дісталася мені у спадок від діда. Невдовзі після переїзду до нас приїхала мати Ігоря. Здавалося, вона хотіла налагодити зі мною стосунки, але її поведінка насторожувала. Спочатку вона була стримана, але пізніше почала критикувати квартиру, вважаючи її непридатною для свого єдиного сина. Я не зовсім розуміла її наміри, приймаючи її зауваження за просте бурчання.
Однак у неї в голові був чітко сформований план, і вона чекала на відповідний момент, щоб його висловити. Моя мати, спостережлива і мудра, відчула у сваті щось недобре і порадила мені бути обережною. Мамина інтуїція виявилася вірною. Ігор часто проводив час поза домом, і візити його матері стали рідшими, що мене спочатку заспокоювало. Але одного разу Ігор запропонував переїхати до будинку його матері, а мою квартиру продати. Цей план, розроблений без моєї згоди, передбачав поділ виручених від продажу грошей між нами та його матір’ю для фінансування ремонту у її квартирі. Я рішуче відмовилася, заявивши, що не маю наміру продавати свою власність.
Ігор образився, звинувативши мене в тому, що я не ціную нашу родину. Після бурхливого конфлікту Ігор пішов. Я думала, що на цьому все закінчиться, але наступного ранку приїхала мама Ігоря з ріелтором і потенційним покупцем. Я заявила про своє право власності та відмову від продажу. Покупці пішли, але свекруха залишилася, дорікаючи мені, що я не ціную її зусиль з пошуку покупців і не розумію реалій життя. Я ж у відповідь заявила, якщо вона знову з’явиться на порозі моєї квартири – справа вирішиться за допомогою поліції.
