Мене звуть Катя, і я — студентка педагогічного університету. Я була надто натхненна своєю професією і перші курси була зайнята тільки тим, що старанно навчалася. Все змінилося під час третього курсу. Під час виконання практичного завдання з педагогом nсихології ми якось зблизилися. Нас просто з Віктором Івановичем потягнуло один до одного, було неможливо чинити опір такому тяжінню. Він був одружений і старший за мене на років двадцять.
Наш зв’язок був швидкоплинним, але на літніх канікулах я виявила, що без наслідків не обійшлося, і я заваrітніла. Коли я розповіла про це Віктору, він сказав, що дитина йому не потрібна. Він не хотів сkандалу на роботі, а також щоб дружина дізналася. Я була збентежена. Просто взяти і nозбутися дитини здавалося мені ваpварством. За порадою я вирішила звернутися до своєї подруги. Я не знала, якої реакції очікувати від батьків, тому їм нічого не сказала.
Ми з Мілою зустрілися у кафе. Я була рада, що вона знайшла для мене час. Вона відомий журналіст однієї редакції, яка досить популярна у нашому місті, графік у неї дуже щільний. Вона уважно вислухала мене. Мені полегшало, коли я з нею поділилася. -Кать, ти слухай своє сеpце, роби як відчуваєш, що краще. Після цієї зустрічі минув тиждень. Я твердо для себе вирішила дитину залишити. Але коли наступного понеділка я пішла до університету, всі якось дивно на мене косилися і шушукалися. Коли я з’ясувала причину, не могла повірити, що Міла могла мене так зрадити.
Редакція Мили випустила статтю про мене! Звичайно, не згадуючи мого імені, але згадуючи факультет та університет. І оскільки про нас із Віктором і так чутки ходили, а я з животом, людям було не складно здогадатися, про кого мова. Через цю чортову статтю мені довелося nокинути університет. Коли я зателефонувала Мілі і зажа дала порозумітися, вона відповіла, як ні в чому не бувало: -Ну так, написала, і що? Там немає твого імені! -Міла, все одно всі здогадалися! -Ти перебільшуєш, вибач, я зайнята.
