Після дружини він лишився сам. Продовжував працювати. Без роботи не міг. Робота його спасіння. Одноманітні дні проходили розмірено, один за одним, один день не відрізнявся від іншого. Життя стало мукою. Діти дуже рідко приїжджали відвідати. Він почував себе забитим. Часто годинами тинявся вулицями. Повз проходили сотні людей. Він шукав знайомі очі. Він боявся самотності, найбільше піти на той світ на самоті. Не встигла голова захворіти, як він уже жменями ковтав пігулки. Він став сентиментальним, у серці засів смуток. Душа хво ріла. Подумки вибачався, і не наважувався зателефонувати дружині, щоб сказати, що досі любить її, нудьгує за нею. Син та дочка рідко приїжджали.
Їм потрібна його квартира, його особистість їх не цікавила. Останній візит доньки закінчився сkандалом. Вона дорікала батькові, що він один живе у чотирикімнатній квартирі. Вимагала, щоб батько продав квартиру і купив собі одну, а решту rрошей віддав їй. Він відмовився. Донька поїхала, не попрощавшись. На запитання батька, коли знову приїде, сказала: “На твої поминки”. Від цих слів йому стало nогано; зателефонував синові, розповів про те, що сталося, попросив приїхати. Син, ігнорувавши прохання батька, почав розмову про продаж квартири.
Запитав навіщо йому такий великий будинок. Ось він хоче куnити нову машину, і гроші йому дуже потрібні. Батько знову запитав, коли він зможе приїхати, на що син відповів: “Коли квартиру продаватимеш, тоді і приїду”. На ринку він зустрів брата колишньої дружини. Підійшов. Привітався. Запитав про неї, як вона, де вона? Брат сказав, що вона поїхала до Італії, вийшла заміж за італійця. Нарешті знайшла своє щастя. У цих словах він уловив докор. Опустивши голову, пішов далі. Наступного ранку він підвівся з важким серцем. Було хмарно. Він вийшов із дому. Пройшов кілька кроків. Присів на лаву і заплющив очі. Його душа відлетіла у Вічність.
