Людмила розуміла, що скоро їх сімейному життю настане кінець. Ще з минулого корпоративу чоловіка вона зрозуміла, що в нього хтось з’явився. Він став часто затримуватися на роботі, а коли приходив, то був ситий та задоволений. Такими після роботи не повертаються. Людмила чекала моменту, коли чоловік їй у всьому зізнається, і ось момент настав: -Людмило, настав час розлу читися, я зустрів кохання свого життя. Тобі з дітьми треба буде переїхати до твоєї квартири, я житиму тут зі своєю новою дружиною. Дітей було двоє, старша – донька від першого шлюбу Людмили.
Знайшла вона чоловіка у студентстві, а він любив займатися альпінізмом. Але він заrинув, не через обвал гір чи падіння. Він був професійним альпіністом, тільки під час походу в гори у нього заrострився аnендицит, його не встигли довезти до ліkарні. Так і заrинув, залишивши Людмилу із донькою. Через два роки вона зустріла свого другого чоловіка, який мріяв про сина. Людмили мала маленьку квартиру, яку вони з чоловіком вирішили здавати студентам, а самі продали квартиру чоловіка, додали материнський капітал і купили їхню нову двокімнатну.
Людмила з великою любов’ю облаштовувала кожен куточок своєї квартири. Їй хотілося створити справжній затишок. І це вийшло, квартира після косметичного ремонту була просто розкішною. І тепер чоловік каже їй після всього взяти і переїхати з двома дітьми до маленької сірої квартирки, щоб він з новою дружиною жили тут. -Добре, я з’їду, але тільки з донькою. Ти ж так сильно хотів сина – ось і виховуй. -Але дитині потрібна мати! -Так само як і батько, тим більше хлопчику. А як я виховуватиму з нього справжнього чоловіка, якщо батько не поруч? Я заміж більше не збираюся.
-Але я не можу, я постійно на роботі. -Я теж працюю, не забувай. І чому ти все звалюєш лише на мене? Людмила переїхала від чоловіка з донькою, але часто відвідувала сина. Через пару тижнів нове кохання всього життя чоловіка-пішло від нього. Вона сказала, що чоловік із дитиною їй не потрібен. Людмилі довелося повернутися назад додому, заради сина. Спочатку вони жили з чоловіком як сусіди. Але минули місяці і колиաні обра зи поступово почали забувати. Звичайно, цей випадок дав потужну трі щину, але ніхто не є ідеальним. Людмила так і знала, що буде саме так. Інакше вона б не залишила свого сина, і не пішла б просто так.
