Ні чоловік, ні син Марії не цінували все, що вона робила для них. А коли вони дізналися, як підло вчинили з нею, було вже надто пізно.

Марія, стійка жінка, завжди піднімалася о пів на шосту, щоб подбати про чоловіка Віталія та 30-річного сина Дениса перед роботою. Вона жартівливо називала їх своїми “хлопчиками”. Її дочка Таня та старший син Борис вже давно переїхали, залишивши їй турботу про будинок та її “хлопчиків”. Одного дня Марія почувала себе гірше, ніж зазвичай, але все одно продовжувала займатися своїми справами, як і будь-якого іншого дня. Незважаючи на те, що вона стала робочою конячкою в будинку, іноді вона відчувала себе як даність – як предмет меблів чи побутової техніки.

 

На звичайні крики сина про те, що речі не на місці, вона вибачалася. Спроби Марії поговорити з ним про його роботу часто закінчувалися відсічю: втручався її чоловік, заявляючи, що трудове життя сина її не стосується. В результаті такого спілкування Марія почувала себе зрадженою, але продовжувала займатися своїми справами, як завжди. Якось, розібравшись із комунальними рахунками та заощадивши трохи грошей, Марія зібралася відвідати дочку.

 

Вона прибралася за сином, поклавши перед відходом втрачену ним флешку на видне місце. Марія, закінчивши пекти пончики, відчула сильне запаморочення. Це стало початком різких змін у сім’ї. Наступного ранку Віталій та Денис проспали, що призвело до хаотичного початку дня. Як не дивно, на них не чекав ні сніданок, ні заздалегідь приготовлена кава: Марії не було вдома. Увечері Віталій, купивши пельмені, повернувся додому та застав сина за комп’ютером із розкиданими упаковками від піци.

 

У раковині стояла купа немитого посуду, який мила Марія. Вона пролежала в лікарні чотири дні. Якось у двері зателефонували та повідомили новину, яка змінила все. Марія померла. Ця новина вразила їх як удар блискавки. Віталій та Денис були дезорієнтовані: Денис відкрито ридав перед комп’ютером. Без Марії квартира здавалася порожньою та невиразною. Вигляд її каструль ручної роботи змусив Віталія усвідомити реальність ситуації, і він упав навколішки від горя, розуміючи всю тяжкість втрати своєї дружини – та його єдиного опікуна.