Я пам’ятаю своє дитинство, та й мама часто розповідала, що дуже любила мого батька. Вона настільки боя лася його втра тити, думала, що він піде до іншої. І для того, щоб напевно його прив’язати до себе, вона заваrітніла. Її не бентежило те, що вона стала мамою у 17 років. Батько вчинив правильно, він одружився з нею. Але щастя від цього у нашій родині не побільшало. Невдовзі з’ясувалося, що батько не має жодних почуттів до матері. Він любив мене, але до мами відносився як до сусідки. Через це вона часто сkандалила. Батько не витримав, і коли мені виповнилося 6 років, він пішов із сім’ї.
Мати постійно звинувачувала у всьому мене, що я винен, що її життя не склалося. Але мама не впадала у відчай, вона вирішила, що зможеш ще влаштувати собі життя і знайти чоловіка. Мама почала часто бігати на побачення. А я був сам з собою. Годувала мене добра бабуся сусідка. Ще одна сусідка віддавала одяг її сина для мене, щоб було у чому ходити до школи. Я розумів, що всього в житті мені доведеться досягати самому, без доnомоги батьків і без підтримки. Коли я навчався в університеті, то встигав працювати, щоб було що їсти. І саме тоді я зустрів Марину.
Вона стала моєю першою і останньою любов’ю. Наші почуття одразу стали взаємними. Марина не цікавилася грошима, їй було важливо те, що ми маємо спільні цілі. Якось на новий рік вона запросила мене до себе, щоб познайомитись з її сім’єю. Я дуже со ромився, хотів дочекатися весни. Просто в мене була дуже стара зимова куртка та зношені черевики. Але Марина все одно мене вмовила , і я прийшов. На превеликий подив сім’я Марини прийняла мене дуже добре. Вона навіть подарувала мені нове тепле взуття на різдво. У їх сім’ї я відчував себе потрібним та kоханим. Минув час, зараз у нас із Мариною своя квартира, ми обоє працюємо, добре заробляємо. Про матір я не згадую. Вона стала для мене зовсім чужою людиною. Сім’я Марини для мене ближча, ніж мої батьки.
