Стас помітив одразу, як тільки припаркувався біля магазину. Сіре пальто, загорнута в хустку, в калошах… Він зайшов у магазин і незабаром вийшов із двома пакетами, повними їжі. – Це вам, бабусю, тут продукти. На місяць має вистачити, – сказав він, поставивши пакети поруч із нею. – Дякую тобі синку, синку, але це дуже багато. Та й нікуди мені їх нести, – дивлячись з подякою на хлопця, сказала жінка. – А сідай ти, бабусю, до мене в машину. Там поговоримо, – сказав Стас. – Благослови Бог твою матір, синку, яка виростила такого сина.
– Я з дитбудинkу, – сказав Стас… Стас виріс у притулку, куди потрапив, коли не стало його батьків. І коли зрозумів, що ніхто його не усиновить, то дав собі слово, що коли виросте, то буде забезпеченою людиною. І ось у нього квартира, машина, робота із гарною зарnлатою… Поївши кілька бутербродів із ковбасою, старенька розповіла свою історію. Овдовіла рік тому. Після того, як не стало чоловіка, син вигнав її з квартири, а на дверях поміняв замки. Тепер живе на вулиці. – Я завжди хотів, щоб у мене була бабуся, – сказав Стас.
– Яка б мені готуватиме всякі смакоти, обійматиме і втішатиме. Ви погодитеся стати моєю бабусею та жити зі мною разом? Вже наступного ранку його розбудив аромат борщу і щойно випечених пиріжків. “Збулася мрія всього мого життя”, – подумав Стас, підводячись. Цього дня вони поїхали магазинами, куnили новий одяг для бабусі та інші необхідні речі. Ще через два тижні розібрався із сином баби Галі. Тепер справа про розподіл майна розглядатиметься у су ді. А Стас із бабою Галею живуть як онук із бабусею, які зустрілися після тривалої розлуки.
