Мене звуть Микола, мені 52 роки. Чотири роки тому я залишився вдівцем, коли не стало моєї kоханої дружини. Зараз я живу сам, у мене є дорослий син. Олексій вже п’ять років як одружений, чотири роки тому він із невісткою подарували мені онуків. У них одразу народилися двійнята, хлопчаки дуже енергійні, веселі та активні діти. Останнім часом все частіше син став лишати дітей під моїм наглядом.
Вони з дружиною люблять активний спосіб життя, ходити на всякі вечірки та заходи, а дітей на такі події взяти з собою не можна. Ось нещодавно вони із дружиною запланували відпочинок на морі, залишили дітей на мене практично на цілі два тижні. Я хоч чоловік не старий, але здо ров’я підводить, стежити за двома енергійними дітьми дуже важко. Надвечірі я вже практично валився з ніг. До приїзду сина та його дружини я встиг втомитися, також захворів , довелося лягати до ліkарні. Син мене іноді відвідував, приносив їжу та ліkи.
Як тільки я одужав, вони з невісткою радісно заявили: – Ура, тепер знову можна лишати у тебе дітей! Я тоді навіть не встиг вийти з палати, а вони вже все вирішили. Я обурився: – Я , звичайно , ще не старий, але й не молодий хлопчисько, щоб за дітьми бігати. Не забувай, що це ваші діти, якщо ви їх завели, отже самі повин ні нести за них відповідальність. Я з онуками бачитись хочу, але не так часто. Мої слова син сприйняв дуже близько до серця, дуже образився. Не дзвонить вже місяць. Все б нічого, але вона моя єдина дитина, мені б не хотілося псувати стосунkи, але і бути нянькою у своєму віці я не можу.
