Надю не можна було назвати звичайною бабусею. Вона ненавиділа сидіти з онуками. Ніколи нікому не в’язала одяг. Вставала вона в 7 ранку, виходила на вулицю, курила цигрку. Їй було за 80 років, але вона дуже голосно слухала важкий рок, а сусіди їй не суперечили – вже звикли. Так було щоранку. Старенька не розуміла тих жінок, які сумно проводили свою старість – і трималася від них подалі. З сусідами у неї були прекрасні від носини, оскільки всі вже давно звикли до витівок химерної старенької. Після ранкового ритуалу вона йшла в парк трохи прогулятися. У той ранок лава, на якій вона сиділа, була зайнята якоюсь дівчиною з коляскою.
-Це моє місце, я тут завжди сиджу – сказала Надія. -Вибачте, я вже йду – дівчина встала, але в цей момент Надія вхопила її за руку. -Дай-но я на тебе гляну. Це що за синці? Дівчина не витримала і розnлакалася: -Чоловіка звільнив з роботи, і він постійно випиває. Приходить додому, і починає мене бити. Вчора я не витримала і втекла. Але тепер не знаю, куди мені йти. Надя запросила молоду маму з дитиною до себе додому, пригостила чаєм, а потім сказала, що вони можуть залишатися в її квартирі, скільки знадобиться.
-Пенсія у мене хороша, вистачить на всіх. Залишайтеся, разом веселіше буде. Для мене це тільки в радість. Наступного ранку на подвір’ї не було чутно гучної музики. Сусідка Марина місця собі не знаходила: думала, що з Надею. Прочекавши до 7:30, вона вирішила сходити подивитися, що сталося з її сусідкою. Коли вона вийшла у двір, кілька сусідів заводили свої машини, готуючись поїхати на роботу. У цей момент відчинилося вікно першого поверху, виглянула Надя і крикнула їм: -Чи не можна тихіше? У мене дитина спить. З цього дня Надю було не впізнати. З химерної старенької вона перетворилася на справжню, добру і турботливу бабусю.
