Так вийшло, що у 60 років я залишилася зовсім одна. У мене ні дітей, ні онуків, ні інших родичів. Я наро дилася у баrатій родині. Батьки на моє повноліття подарували мені трикімнатну квартиру. У 21 я вийшла заміж за коханого чоловіка. Ми були в шлюбі лише рік. Я повернулася з роботи раніше і застала чоловіка з якоюсь дівчиною. Думаю, й казати не варто, чим вони там займалися. Такої зради я вибачити не змогла, і тому подала на роз лучення і вигнала чоловіка з дому. Через деякий час я дізналася, що ваrітна від kолишнього чоловіка.
Звичайно, нічого спільного з ним мати я не хотіла, тому і наро дила синочка без його відома. Я вже подумала, почалася нарешті щаслива пора в моєму житті… помилялася. Мій син наро дився слабеньким, і в 17 років його не стало. З того часу я перестала жити. Лише існувала: ходила на роботу, потім поверталася додому, вечеряла, лягала спати, і так по колу. Поки батьки ще живі, я ще спілкувалася з деякими родичами, але потім зв’язок з ними остаточно обірвалася, коли батьків не стало.
Єдиними моїми родичами стали сусідка Іра та її онук, Кирило. Саме він мене навчив користуватися комп’ютером. Так я почала переписуватись із родичами, але єдине, що всіх цікавили – кому я залишу свою троячку. На повідомлення родичів я не відповідала. Тут вони почали надзвонювати. Квартиру вирішила залишити Кирилу. Він славний хлопець, у всьому мені завжди допомагає і не потребує нічого натомість. Тільки я хвилю юся, щоб родичі його не діставали, коли мене не стане.
