У момент розгубленості та гніву Віктор відкинув Валентину, відмовившись від своїх обіцянок та потенційного потомства. Вражена, Валентина, яка повірила освідченням Віктора в коханні, виявилася покинутою. Вона сумувала тиждень, перш ніж зважилася народжувати дитину, незважаючи на свій 35-річний вік. Вона назвала дочку Машею. Валентина слухняно доглядала дочку, але не виявляла до неї тієї прихильності, яка властива материнській любові.
Коли Маші виповнилося сім років, Валентина зіткнулася із несподіваним поворотом подій. Вона зустріла чоловіка на ім’я Ігор, переселенця, який підробляв у їхньому селі. Всупереч пліткам та скептицизму сусідів, Валентина запросила його переїхати до неї. Працьовитість та доброта Ігоря поступово завоювали все село. Його вмілі руки ремонтували їхній будинок, а в обмін на його працю вони отримували товари та продукти. З появою Ігоря Валентина почала розцвітати та виявляти більше ніжності до своєї доньки. Маша, вже шкільного віку, спостерігала за роботою Ігоря з ганку, але завжди мріяла побути з матір’ю. Якось увечері, повернувшись додому, вона виявила, що у дворі стоять гойдалка – подарунок Ігоря. Він також займався домашніми справами, готував і вчив Машу всьому, що сам умів.
Поки вони проводили час разом, Маша дізналася про минуле Ігоря та його добре серце. Він навчив її ловити рибу, подарував їй велосипед, незважаючи на протести матері, а згодом купив ковзани. Життя тривало. Маша переїхала до міста для продовження навчання, переживаючи життєві злети та падіння. Ігор увесь час був поряд, підтримував та любив її. Коли Маша вийшла заміж, Ігор вів її до вівтаря. Коли в неї народилися діти, він був поруч, як дбайливий дідусь. Через роки Ігор пішов із життя. Маша оплакувала його як свого справжнього батька. Адже любов, яку він виявляв до неї, навчила її, що батько – це не просто той, хто дарує життя, а той, хто його плекає, поділяє радості та прикрості, і завжди залишається поруч.
