Побачивши свою доньку у весільній сукні, Надя не змогла стримати сльози. Її дочка була сяючою, сповненою радості та краси. Поки емоції переповнювали її, вона підійшла до свого чоловіка Бориса і пошепки промовила слова подяки. Його здивування було очевидним, коли він запитав про її подяку. Дружина лише загадково посміхнулася і нічого йому не відповіла. Вигляд дочки у весільній сукні навів спогади про її власне весілля. Надя згадала себе в пожовклій від часу весільній сукні своєї тітки, що йде по брудній дорозі в гумових чоботях, тримаючи спідницю в повітрі, щоб не забруднити сукню.
У руках вона також тримала букет айстр – квіти осінньої пори. У той день Надя щосили намагалася зберегти тепло, але не бажала зіпсувати свій вигляд старим пальто. Вона згадала першого чоловіка, Дімку, і те, як вони познайомилися на дні народження її матері. Незважаючи на відсутність багатьох гостей через їхню бідність, вечір був незабутнім. Коли Дімка та його друзі зненацька з’явилися, вона прибирала посуд і подавала холодний квас. Надя пам’ятала, як хлопець ходив за нею, пропонуючи допомогу та роблячи компліменти її красі. Однак історія їхнього кохання прийняла похмурий оборот, коли вона завагітніла їхньою дочкою. Це призвело до швидкого шлюбу та напружених стосунків із родиною Діми. Напруга посилилася після народження слабкої дочки, що часто плаче.
Через шість місяців після пологів Надя була змушена піти з дому чоловіка, що змусило її повернутися до матері, яка була незадоволена усіма останніми виборами дочки. На вимогу матері Надя разом із дочкою переїхала до міста, щоб почати життя заново. Вона влаштувалася працювати нянькою в дитячий садок, де познайомилася з Борисом, батьком-одинаком. Згодом їхня дружба переросла в кохання, внаслідок чого утворилася щаслива та гармонійна родина. Зараз, спостерігаючи за весіллям доньки та згадуючи свій шлях, Надя відчувала величезне почуття вдячності та щастя. Її чоловік, Борис, втішав її, ніжно погладжуючи по руці, показуючи, що всі минулі випробування та негаразди привели їх до цього радісного моменту, і воно варте того.
