Мій чоловік любив лише нашого сина і робив усе, щоб він був щасливим. Він водив його в різні секції та гуртки, брав активну участь у його розвитку, але повністю ігнорував нашу дочку. Це настільки мене турбувало, що я неодноразово думала про розлучення. Нашій дочці було дев’ять років, а син був на два роки молодший. З дитинства чоловік завжди ігнорував нашу дочку, і я бачила, що вона починає почуватися некоханою батьком.
Поки діти були маленькими, я намагалася проводити більше часу з дочкою, щоб компенсувати нестачу батьківської уваги, але в міру їхнього дорослішання зневага чоловіка ставала все більш очевидною. Він ховався за втомою та зайнятістю, але чомусь завжди знаходив час для нашого сина. Я розуміла, що це неправильно, і це мене дуже непокоїло. Якось наша дочка виявила бажання займатися гімнастикою. Я знайшла їй гарну секцію і записала її туди, але після другого заняття вона вийшла без настрою та сказала, що не хоче продовжувати. Я не хотіла змушувати її, тому натомість записала її на заняття танцями.
Однак це викликало проблеми, тому що заняття були дорогими, і мені довелося просити грошей у чоловіка. Він відразу ж відмовився, сказавши, що це марна трата грошей. Моя мама запропонувала оплатити заняття нашої доньки та купити все необхідне для цього, але я не сказала про це чоловікові. Цей випадок вкотре змусив мене задуматися про розлучення. Я не хотіла, щоб мій чоловік зруйнував життя нашої дочки, занижуючи її самооцінку та ігноруючи її думку. Моя мама запропонувала мені знайти роботу, але в жодному разі не схвалювала розлучення. Я розривалася між жалістю до себе та нашої доньки та небажанням приймати поспішні рішення.
