Олена Петрівна підмітала підлогу в коридорі, коли почула стукіт у двері. Вона здивувалась, бо нікого не чекала так рано. З-за дверей вийшов молодик у дорогому костюмі з краваткою-метеликом та лакованих туфлях. Зніяковівши, бабуся підійшла до дверей і відчинила їх. Вона ахнула, побачивши незнайомця, що стоїть на ганку. Хлопець сказав, що її порекомендували йому для допомоги у пошуку нареченої. Бабуся здивувалася, що хлопець із таким завданням прийшов саме до неї .
Вона спитала, хто її порадив, і хлопець відповів, що якісь знайомі. Вони сказали йому, що Олена може допомогти йому. Бабуся поцікавилася, чим вона може допомогти такому вродливому чоловікові? Хлопець сказав, що добре заплатить, і попросив її допомогти йому вибрати наречену із п’яти фотографій різних дівчат, які він приніс. Розглянувши фотографії, Олена запитала, чи знають дівчата один одного і чи закоханий хлопець у когось із них? Хлопець відповів, що в жодну з них він не закоханий, але йому треба одружуватися, бо він працює дипломатом. Він хотів, щоб шлюб продовжився довго, але не міг вирішити з ким саме.
Тоді бабуся спитала, чи вірить він у долю. Коли він відповів, що вірить, вона наказала йому взяти фотографії, перемішати їх та розкласти по кімнаті. Потім вона веліла йому стати під люстру, заплющити очі і крутитися, як дзига, поки серце не підкаже йому зупинитися. Потім вона попросила його знайти фотографію, яку він сховав. Коли хлопець пішов до дверей, вони повільно відчинилися, і на порозі з’явилася дівчина. Бабуся посміхнулася і сказала, що ця дівчина насправді і є та доля, яку він шукав. Хлопець розсердився і звинуватив стару в тому, що вона організувала зустріч із якоюсь незнайомою йому дівчиною. Бабуся заперечувала, що організувала зустріч і сказала, щоб він довіряв долі. Дівчина представилася Олею – і за тиждень вони одружилися.
