Олену, студентку другого курсу інституту, відправили до села до бабусі, доки її батьки були у відпустці. Вони не довіряли їй залишатися вдома однією після останньої студентської вечірки у їхній квартирі, яка залишила значний безлад та неприємний запах. Олена nосварилася зі своїм батьком і не розуміла, чому вони засмутилися, адже вона та її друзі усі були дорослими. Тим не менш, вони втра тили до неї довіру після цього виnадку, і як превентивний захід відправили до далекого села, де вона не було вже багато років.
Олена була стурбована тим, як вона виживе без інтернету чи телефону, і скаржилася на це своїм батькам, які, однак, залишились байдужими до її скарг. Батьки зібрали для неї дві важкі сумки, наповнені товарами, їжею, ліками, одягом та новими чоботями – і батько відвіз її на автобусну зупинку. Дорогою до села Олена мало не заснула на зупинці, але була розбуджена добрими пасажирами, які нагадали їй, що настав час виходити. Вона мало що пам’ятала про це село зі свого дитинства.
Однак будинок її бабусі завжди був гарний, охайний, з курами та квітковими клумбами у дворі. Віра була здивована, побачивши онучку. Вона обняла і поцілувала Олену, і вони провели день, надолужуючи втрачене за ці роки. Олена допомагала своїй бабусі у всьому – від роботи в саду до миття вікон та штор. Через два тижні бабуся Олени вмовила її залишитись ще на один день, і вони вирушили до лісу збирати ягоди. Наступного ранку йшов сильний дощ, і бабуся Олени вмовила її сісти на другий автобус замість ранкового. Олена була здивована, але наслідувала пораду своєї бабусі. Коли вона дісталася другого рейсу, на автобусній зупинці добре одягнений молодик на ім’я Володимир сів поруч із нею і зав’язав розмову. Вони проговорили всю дорогу і Олена миттєво відчула з ним зв’язок. Виявилося, що їм судилося зустрітися, і все це завдяки інтуїції її бабусі. Через роки Олена та Володимир одружилися, і її бабуся Віра була почесною гостею на їхньому весіллі.
