Віра тихо сказала Андрію: -Я більше не можу так жити. Андрій, який не помітив, як вона увійшла до кімнати, роздратовано глянув на неї, гадаючи, що вона мала на увазі. Обличчя Віри не виражало жодних емоцій, лише втому та байдужість. Андрій запитав її, чому вона завжди починає суперечку на рівному місці, але саме в той момент, коли він збирався продовжити розмову, в ящику його столу задзвонив телефон.
Віра вийшла з кімнати, залишивши Андрія відповідати на дзвінки. Виїжджаючи на таксі в місто, Віра залишила ключі від будинку, машину та записку: “Вибач. Прощавай!” Вона не взяла із собою нічого зі своїх речей, за винятком документів та старого ноутбука, який подарувала їй мати. Її тітка мала квартиру, про яку Андрій нічого не знав. Коли Віра оформляла спадщину, Андрій був залучений до іншого роману. Вона не пішла раніше, бо була заkохана, але коли дізналася про зра ду, то більше не могла виносити таке життя.
Від образи та самотності Віра писала вірші, прозу та роман. Але Андрій одного разу назвав усе це нісенітницею, і спалив усі записи. Навіть коли Андрій усвідомив свої помилки і вибачився перед Вірою, а потім вони разом випили вино і Андрій запропонував завести дитину – Віра була несамовита від радості. Однак їх ідилія закінчилася, коли Віра дізналася про зра ду Андрія. Віра чекала на Андрія біля вікна, адже їй не терпілося повідомити йому новину про свою ваrітність. Але коли Андрій нарешті приїхав, вона почула, як він розмовляє телефоном зі своєю kоханкою. Віра була спустошена і зрозуміла, що не любить його. Вона вийшла з дому… Наступного ранку вона почала нове життя.
