Батька Віра пам’ятала з дитинства, але більшу частину часу проводила з мамою та бабусею. Коли вона почала ходити в дитячий садок, вона познайомилася з хлопчиком на ім’я Дмитрик і потоваришувала з ним. Якось Віра побачила Дмитрика, що тримається за руку з її батьком. Дівчинка покликала татка, кричачи «Тату! Татко!», але чоловік лише сварив її, сказавши, щоб та його так не називала на публіці.
Віра перестала бачитися з Дмитриком та з батьком, але вона цього навіть не відчула, насправді. Мати сказала Вірі у восьмому класі, що вона повин на зберігати свою дівочу честь і не підпускати до себе хлопчаків, доки не знайде справжнє kохання. Віра серйозно сприйняла цю раду і зосередилася на навчанні. Після школи вона поїхала до міста, щоб вступити там до медичного коледжу, і там заkохалася у свого вчителя хімії Вадима.
Коли батько Віри захво рів, і вона дізналася про це, відвідала його в ліkарні і сказала, що вибачила йому ігнорування матері. Незабаром батька Віри не стало, і на його nохороні Віра вперше зустріла свого зведеного брата, Діму, на якого вперше подивилася з іншими очима. Віра з Вадимом одружилися після того, як вона закінчила коледж, і в них наро дилися діти, які могли називати батька «татом» на публіці, не со ромлячись засудження. Як це все-таки бол яче втра тити батька… втра тити як фізично, так і морально….
