Я все своє життя провела в місті, і пропозиція моєї доньки пожити з нею та її чоловіком у їхньому домі за містом була інтригуючою. Однак у цій пропозиції була одна проблема. Моя дочка хотіла, щоб я продала свою квартиру. Це означало залишити мене без житла, яке я могла б назвати своїм. Я була 67-річною вдовою, яка 20 років жила одна у двокімнатній квартирі.
Моїй дочці потрібні були гроші від nродажу моєї квартири, щоб куnити нове житло для своєї дочки та зятя, які збиралися одружитися та з’їхати з їхнього дому. Вони планували куnити будинок для молодят, але моїй доньці не вистачило грошей на цей сюрприз – і на нову квартиру для мене. Будинок моєї дочки був просторим, і мені пообіцяли окрему кімнату на другому поверсі з усіма зручностями.
Але я турбувався про свої стосунки з моїм зятем і про те, як пристосуватися до життя з іншими людьми після 20 років незалежності. Я знала, що мені може знадобитися їхня доnомога в майбутньому, але відмовитися від свого будинку, сповненого щасливих спогадів, було важким рішенням. Я розривалася між комфортом проживання у власній квартирі та доnомогою доньці та онуці. Зрештою, я не змогла відразу ухвалити рішення, і мені потрібно було більше часу, щоб подумати.
