Моє життя ніколи не було легким. Я наро дилася у матері, яка любила випити – і була знайдена ліkарями у коробці біля ліkарні через місяць після мого народ ження. Вона не хотіла мене, і врешті-решт її відправили до в’язниці, залишивши мене в будинку “для покинутих дітей”. Я виросла в школі-інтернаті, потім вступила до коледжу та університету, де вивчала архітектуру.
Зрештою, я зустріла Лео, який став моїм чоловіком. Ми були щасливі, і наш син Данилко наро дився через два роки після того, як ми одружилися. Але на другому курсі він серйозно захво рів і нам сказали, що йому потрібен донор кісткового мозку. Ніхто в нашій родині не підходив, тому ми вирішили завести ще одну дитину, щоб урятувати життя сина. Наро дилася донька Луїза, але навіть після дорогої оnерації Данилко не вижив. Я була спустошена і на п’ять місяців перетворилася на овоч, нездатний ні про кого дбати.
Тільки після того, як моя свекруха “пробудила” мене, нагадавши про те, що я мама – я зрозуміла, що мені потрібно піклуватися про Луїзу. Я пройшла терапію і почала зосереджуватися на дочці, розуміючи, що вона потребує моєї любові і уваги. Згодом наші стосунки з моїми родичами покращилися, і ми стали міцною та люблячою родиною. Незважаючи на те, що моє життя було спочатку жахливим, я вдячна за любов і підтримку мого чоловіка та його мами.
