Ми зі Світланою створили сім’ю у дуже юному віці, і невдовзі у нас наро дилися діти. Я старанно працював, щоб забезпечити всім наших дочок, і Світлана також не знала спокою. Ми не обтяжували наших дочок роботою по дому, і вони росли з почуттям власної гідності. Зрештою, вони створили свої сім’ї та пішли своїм шляхом. Після цього ми майже не спілкувалися, і Світлана турбувалася про наших дочок, які здавалися егоїстичними та черствими. Після того, як Світлана nомерла, моє здо ров’я почало різко погіршуватись.
Я зателефонував своїй старшій дочці Алісі і повідомила її про свій стан. Вона сказала, що не зможе прийти, і попросить чоловіка привести їжу пізніше того ж дня. Однак я вирішив не турбувати Алісу. Але наступного дня мій зять приїхав з їжею, і за кілька тижнів я почав почуватися набагато краще. Щоб ще раз не опинитися у подібній ситуації, я вирішив купити їжу на місяць вперед. Я витрачав половину своєї пенсії на таблетки, які виписував ліkар, і міг дозволити собі тільки найнеобхідніше: рис, макарони, чай.
Мені навіть доводилося покладатися на яблука з нашого дерева на задньому дворі – як на джерело вітамінів. Незважаючи на моє становище, мої дочки так і не спромоглися провідати мене . Якось я зустрів Алісу на вулиці, і вона помітила, що я сильно схуд. Однак я нічого не став із нею обговорювати – і просто продовжив свій шлях. Я зараз перебуваю у співтоваристві пенсіонерів, і ми доnомагаємо один одному. Тільки ми розуміємо ситуацію один одного і знаємо як доnомогти.
