Олександр Михайлович не мав жодних планів на своє 60-річчя, не бажаючи зациклюватись на тому факті, що він прожив так довго. Йому здавалося, що він ще не жив і все ще попереду. Його мати nомерла давним-давно, і тепер він був дідусем чотирьох онуків. Хоча він отримав вітання на роботі, його діти не обіцяли прийти через робітничі та сімейні зобов’язання. Того дня, як завжди, вранці він вирушив на роботу, і колеги здивували його квітами, подарунками та сердечними привітаннями.
Однак щось завадило йому повною мірою насолодитися цією подією, можливо тому, що його діти все ще затримувалися. Дружина теж здавалася байдужою і не приготувала святкової вечері. Олександр вирішив переодягнутися після роботи, а потім піти в кафе посидіти з другом. Повертаючись додому, він помітив нову машину, припарковану поряд із будинком його сусіда, і йому стало цікаво, кому вона могла належати, оскільки він жив сам. У хаті було тихо, і навіть його дружина не привіталася з ним. Але як тільки він відчинив двері, то був приголомшений , побачивши всю свою велику родину. Усі обіймали та вітали його.
Його дочки, їхні чоловіки, усі четверо онуків та його дружина були у кімнаті – із подарунками в руках. Кімната була красиво оформлена, і було накрито святковий стіл. Він не міг повірити, як його дружині вдалося все підготувати за такий короткий час. Але це було не все. Пізніше того ж вечора члени сім’ї вивели Олександра Михайловича у двір. Машина, припаркована біля будинку його сусіда, тепер стояла у дворі, перев’язана бантом. Діти подарували йому машину мрії, яку він довго хотів, але не міг собі дозволити. Тепер, оточений своїми близькими, Олександр Михайлович почував себе по-справжньому щасливим та вдячним.
