На Великдень діти збиралися в усіх сусідів. Катерина намагалася не виходити на вулицю, їй не хотілося бачити щасливих батьків та дбайливих дітей. Дізнавшись про це, її сусідка, Марія, зітхнула: – Ти все ще тримаєшся за цю образу, чи не так? – Запитала вона. – Так, – зізналася Катерина, – я відвернулася від своїх близьких, і тепер вони не переступлять мого порога і самі. Катерина жила із сестрою Оксаною у будинку батьків, коли з ними була ще мама. – Чому ти не можеш бути такою, як Оксана?
У неї є чоловік і діти, а ти… – постійно говорила її мати, зітхаючи. Але життя Оксани не було легким. – Я так втомилася, – казала вона сестрі, – я займаюся дітьми, господарством та садом. Батьки чоловіка мені зовсім не доnомагають. Я вже надто близька до емоційного вигоряння… Коли їхньої матері не стало, Оксана з дітьми поїхала, залишивши Катерину в будинку одну. “Я рада, що вона пішла”, – подумала Катерина, сподіваючись, що життя однієї позитивно позначиться на її житті. Минули роки, Оксана роз лучилася із чоловіком і повторно вийшла заміж за тракториста на ім’я Петро. Вони мали щасливу сім’ю з дітьми.
– Мені нічого не потрібно від Катерини, – сказала Оксана чоловікові, натякаючи на те, що вона не претендуватиме ні на що, ні на яке майно. Згодом зв’язок Оксани і Катерини ослаб. Катерина сама цьому посприяла, адже часто почала відхиляти дзвінки сестри і залишати її повідомлення без відповіді. Через роки у глибині душі Катерина жалkувала про свій вчинок. – Я хочу помиритися з сестрою, – зізналася вона Марії. – Так, давай, чому б і ні? – спитала Марія. – Не знаю. Гордість, мабуть, — сумно сказала Катерина, — я ще й не знаю, як розпочати розмову з нею. Зрештою Катерина зрозуміла, що сім’я важливіша за гордість. Вона пішла провідати свою сестру і була прийнята з розкритими обіймами. – Вибач мені за все, – зі сльо зами сказала Катерина. – Все гаразд, сестричка, – відповіла Оксана, міцно обіймаючи її, – ти не уявляєш, як я рада, що ти тут!
