Даринка стояла перед своїм батьком і nлакала: -Тату, але мама не хоче брати нас із собою. Ми так довго чекали на цей день! Чому б нам не поїхати з тобою? Сашко запитав свою дружину: -Рито, що відбувається? Ми домовилися, що спочатку зробимо усі справи, а потім відведемо дітей до атракціонів. Чому ти не хочеш їх брати? Рита твердо відповіла: -Ми їдемо вдвох, і крапка. Ми не візьмемо дітей із собою. Я сама насправді не хочу їхати, але ми не маємо вибору. І ми поїдемо з дітьми наступними вихідними і проведемо весь день разом. -Ти якась дивна останнім часом. Поїздка займає 2 години. Навіщо проводити ще один особливий день на канікулах із дітьми, якщо ми все одно їдемо до міста?
Нехай вони поїдуть з нами. – Діти залишаються вдома. Раптом не вдасться все зробити швидkо, що вони сидітимуть у машині півдня? Як тільки за батьками зачинилися двері, Даринка розnлакалася, чекаючи на канікули, щоб вирушити на атракціони. Підійшла її бабуся, і Даринка почала сkаржитися їй: -Бабусю, чому мама така зла? Вона завжди обіцяє, але ніколи нікуди нас із собою не бере. Ми так довго чекали. -Дарина, не говори так про свою матір. Можливо, вона має рацію. Поки вона займається своїми справами, вам доведеться посидіти у машині. Мама тебе не дурить, якщо вона щось пообіцяла, вона обов’язково це зробить, – спробувала втішити її бабуся. Через годину Рита стояла біля машини, і в її голові була тільки одна думка – як добре, що вони не забрали дітей! Вона мала передчуття, але вона не могла його пояснити.
Риті треба було вирішувати фі нансові питання, пов’язані з роботою, а діти давно просили її сходити до парку, кафе, кіно. Вона змінила своє рішення, вирішивши залишити дітей удома та поїхати до міста разом із чоловіком. Виїхавши, Рита поступово додавала швидkість. Раптом машина опинилася на узбіччі дороги. Рита не зрозуміла, як це сталося; вийшла з машини та викликала швидkу. Коли вона приїхала додому на таксі, одна і без чоловіка, її свекруха була здивована. Рита просто відмахнулася від усіх питань, і невдовзі їм привезли те, що залишилося від машини. Її чоловіка виписали за кілька днів. -Як добре, що дівчатка залишилися вдома! У тебе точно було передчуття. -У мене справді було передчуття. Мені так не хотілося брати їх із собою вранці, що я вирішила пізніше відвезти їх до міста. -А кажуть, що всі ці передчуття – нісенітниця собача! Скільки разів я переконувала себе, що це не марення. -У такі моменти внутрішній голос шепоче, а іноді просто кричить – не смій, зупинись, не роби цього! Інтуїція не спить, і це було доведено не раз, і якщо в душі заворушилися сумніви, то краще дійсно зупинитися і прислухатися до себе, щоб потім не пошkодувати про це.
