Мене звуть Наталка, мені 46 років. Місяць тому я наро дила двох дітей. Не передати словами моє щастя та радість, коли я дивлюся на своїх малюків. Я вважаю, що діти – це щастя у будь-якому віці. Тільки родичі з мого боку та боку чоловіка навіть не зателефонували і не привітали нас! Вони зовсім не радіють такій події, бо вважають, що народ жувати дітей у нашому віці абсолютна дурість.
Але хто ви нен, що так склалося? У молодості ми з чоловіком про дітей не думали, були надто зайняті своєю кар’єрою, а потім реалізацією своїх бажань. Ми подорожували світом, нам було не до потомства. А десь до тридцяти років зрозуміли, що хочемо дітей, але тут на нас чекав неприємний сюрприз – ліkарі лише розвели руками, мовляв, у чоловіка набуте безпліддя.
Ми з діаrнозом просто змирилися і намагалися не зневірятися, наповнити своє життя іншими радощами. І тут у 46 років сталося диво! Чоловік спочатку не вірив, що таке можливо, підозрював мене у зраді. Але генетичний ана ліз усе підтвердив, а повторне дослідження показало, що чоловік може стати батьком, просто шанси дуже малі. Коли я подзвонила мамі, вона лише буркнула, що ми егоїсти. Хіба ми заслужили на таке ставлення?