Сергіївна жила сама вже двадцять років. Чоловіка давно не стало. Потім дочка тяжко захво ріла і nомерла. А за рік її син потрапив в ава рію і не вижив. Сергіївна після цього злягла, дуже важко їй було все це пережити. Її поклали до ліkарні, і до неї зібралися родичі. Молодший брат із сином, навіть двоюрідна сестра приїхала, якої раніше не було видно. Молодий ліkар одразу зрозумів, що вони зібралися спадщину цієї жінки ділити, і сказав їм, що Сергіївна проживе ще років із двадцять.
Ось усі й розбіглися, вирішили, що чекати нема чого. Сергіївна на той світ ще не збиралася. Сергіївні допомагала лише її сусідка Світлана. Вона всіх родичів і розігнала. Сказала, що в Сергіївни все гаразд і житиме вона довго. Світлана почула розмову родичів у коридорі лікарні і зрозуміла заради чого вони тут зібралися. Тож вирішила поставити на ноги Сергіївну самостійно. Вона щодня приходила до Сергіївни, доnомагала, а потім уже старенька і сама справлялася з усім. Родичі іноді приїжджали, кликали її до себе, але вона не схотіла з ними їхати. Так і жила зовсім одна. А одного разу прийшла до Свєти і попросила доглянути Барсика, а сама вона зібралася на той світ. Відчувала вона щось.
– Що ти вигадуєш? Нічого з тобою не станеться. Ти здо рова. Навіщо такі думки? – Ти Барсика мого візьми, відчуваю я, що мені вже час. – А ти вирішила, кому залишиш своє майно? Брату? – Немає жодної спадщини. Нікому я нічого не залишила. Вранці Сергіївни не стало. Світлана подзвонила її братові. Брат із сином приїхали і одразу почали шукати в хаті гроші. Всюди подивилися, але грошей ніде не було. Будинок був старий, нікому не потрібний. Вони поховали Сергіївну і поїхали до себе, нічого не знайшовши. Світлана вирішила зробити фотографію на могилці, адже родичі не поставили пам’ятник. Вона вирішила знайти фотографію, але Сергіївна їх майже не мала. Не любила вона фотографуватись. Вона вирішила зняти портрет зі стіни і побачила там пакунок. Там були гроші. – Ну ось і на пам’ятник тобі вистачить. Все зроблю. Сусідка все зробила сама. Родичі більше не приїжджали. Грошей вистачило. Іноді чужі люди людяніші за рідних виявляються.
