Вже у свої десять років я любила доnомагати мамі. Брат, як завжди, грав поряд або десь гасав зі своїми друзями. Мама поралася на кухні – готувала вечерю. День хилився до вечора. Ось і тато повернувся з роботи. Втомлений, мовчки сів до столу і сьорбав свіжозварений борщ. Поруч сиділи мати і я з братом. Мама палила тата очима: – Знову підеш? – Піду, – спокійно відповів батько, nродовжуючи вечеряти. – А може, вже припиниш ці пригоди. Поглянь на себе. Не молодий, – наполягала на своєму мама. Так, батько двічі на тиждень кудись пропадав із дому на кілька годин, а потім повертався щасливий та сповнений сил. Мама сильно нер вувала. А він на це не зважав. -А куди йде наш тато? – Зацікавилася я. -До kоханки йде, – невдоволено відповіла мати. Закінчилась вечеря. Мама, як завжди, поралася на кухні.
А тато почав одягатися у піджак та нові штани. Потім одягнув свої лаковані туфлі, попрощався і пішов. – Куди ж пішов наш тато? – Не вгавала я. – Іди перевір. Вже не маленька. Повторювати не довелося. Я вискочила за ним. Наздогнала вже наприкінці вулиці, коли він майже зник за рогом. Увійшов до двоповерхового будинку. Я попрямувала за ним. Він сходами піднявся на другий поверх і зайшов у двері. Туди ж попрямувала гарно одягнена жінка. Вона побачила мене, коли я нерішуче притискалася до стінки, роздумуючи, що робити далі. – Заходь. Сміливо заходь, – сказала усмішливо до мене і пропустила поперед себе. Я увійшла. Переді мною відкрився великий зал, частково заповнений кріслами. Мій тато вже стояв на сцені. Я тихенько протиснулася між рядами і сіла в зручному місці, щоб добре було видно мого тата.
То був маленький драматичний театр. Папа почав виконувати арію. Його голос наповнював зал і, здавалося, піднімався у височінь, десь до небес. Обличчя його було надихнуте, очі світилися. Ось він замовк. І зал накрили овації людей, що зібралися. Мені було дуже приємно слухати, як співає батько. Таких співів я раніше ніколи від нього не чула. Репетиція тривала понад дві години. Я слухала батька, із завмираючим серцем. Пишалася, що він у мене такий справжній артист. Звісно, він мене теж бачив. Адже людей на репетиції було небагато. Мабуть, і йому було приємно, що я з таким подивом слухаю його співи. Додому я поверталася разом із татом. Почувалася одухотвореною. Тепер я зрозуміла, чому мама сердилася. Вона ревнувала тата до театру, бо він тут по-справжньому жив. Він був тут щасливий.
