Мої батьки роз лучилися, коли я ще була маленькою. І хоч мені було всього шість, навіть у тому віці я розуміла, що все це сталося через бабусю Таїсію, мамину маму. Бабуся спочатку батька не любила і постійно створювала kонфлікти з мамою. Мені було дуже сумно, коли батьки роз лучилися, адже я була дуже прив’язана до обох.
Не минуло й року, а в нашому житті з мамою з’явився вітчим. Дядько Василь був гарною і доброю людиною. Поруч із ним мама знову почала світитися. На диво навіть бабуся Таїсія його схвалила. У принципі, у нас з вітчимом завжди були рівні стосунkи, але я все одно су мувала, що мама більше не живе з батьком . Все-таки незалежно від усього батько був мені найближчим. Іноді я навіть трошки ображалася на дядька Василя, що через нього наш тато тепер не входить до нашої родини. Роки минали.
Я вже досить доросла людина, маю свою сім’ю. Кілька років тому вітчима не стало внаслідок ава рії. Це стало серйозним ударом для моєї мами. Я всіляко намагалася її підтримати, щоби пережити це горе. Зараз я вагітна своїм первістком. Нещодавно мама завела розмову про те, щоб я назвала дитину на честь вітчима. Нам усім уже відомо, що буде хлопчик. Я не хочу, але мама серйозно образилася через мою відмову. Хіба вона має право таке вимагати від мене?
