Коли мені було 10 років від нас пішов батько. У нашій сім’ї були фі нансові труднощі, крім мене в сім’ї було ще дві дитини 7 та 4 років. Тато не придумав нічого кращого, ніж банально втекти. Це поставило мою матір у ще більш скрутне становище. Вона працювала ме дсестрою в лікарні, працювала не шkодуючи себе, але грошей все одно вистачало тільки на необхідіше.
Я сидів удома з молодшими дітьми. Коли мені виповнилося 14, я також вийшов на роботу. Наш сусід узяв мене помічником до своєї крамниці, неnогано nлатив. На жаль, через це я nогано навчався у школі і не зміг вступити до інституту. Свій шлях до середнього достатку я прокладав потом і кров’ю, накопичив грошей, почав свій бізнес, потім молодшому братові та сестрі доnоміг влаштуватися у житті. Зараз я щасливий, бо близькі нічого не потребують. Сам я одружився з чудовою жінкою, яка наро дила мені двох синів.
Життя текло за звичним руслом, але в один звичайний вечір до нас постукали. Коли я відчинив двері, виявив на порозі необтесаного мужлана. -Антон! Антошка, привіт, це ж я! Невже не впізнав? Я твій батько. Я придивився. Так, це був В’ячеслав Семенович, батько трьох дітей, а ще боягуз і зрад ник. -Вибачте, але мій батько пішов і повернутися йому нікуди. Добраніч. Я просто зачинив двері перед його носом.
