Ось кого, кого, а свою екс-тещу Сергій бачити взагалі не хотів. Але тут зіткнувся з нею ніс до носа. Чоловік уже хотів пройти повз, але та заступила йому дорогу. – Привіт Сергій! – Здрастуйте, – відповів чоловік, і вже хотів пройти повз, але та вчепилася йому в рукав. – Не поспішай, – сказала вона, – у мене до тебе розмова є. – Галино Петрівно, ну про що нам з вами говорити? Ви свого досягли, роз лучили нас із Томою. Що вам ще від мене треба? – Тебе зовсім не цікавить моя дочка? – А чому вона має мене цікавити?
– Але ж ти її любив! – І що? Нині вона щаслива з новим чоловіком. Таким, про якого ви мріяли, багатим біз несменом, а не “порожнім місцем”, як ви мене називали. – Не називала я тебе так. – Називали. Кожен божий день. Прощайте. Сергій спробував вирватися, але не тут було. Жінка вчепилася в нього мертвою хваткою. – Пустіть! Я поспішаю! – Не поспішай. Я хочу тебе запитати. – Запитуйте, – приречено зітхнув Сергій. – Ти, Сергійко, не хочеш відновити стосунkи з Тонею і переїхати до мене жити? – Не зрозумів?!
Тобто я живу у вас, а Тома бігає то до мене, то до свого теперішнього чоловіка? – Не крутись. Я кажу, що ти житимеш з Томою в мене. – Але вона заміжня! – Якщо ти згоден, то я швидко його виставлю з мого дому! – То вони ж начебто окремо живуть? – Мій дім там, де моя дочка живе! – Але ж Тома його любить! – Як любить, так і розлюбить! Це мені вирішувати! Їй із ним важко живеться. Я все бачу. Захопившись своєю розмовою, Галина Петрівна послабила хватку. Чим і скористався Сергій, вирвавшись із чіпких рук жінки. Відскочивши на пару метрів, він сказав: – Ні, Галино Петрівно. Більше жити з вами під одним дахом не бажаю! – І кинувся навтьоки. – Біжи, біжи, – посміхнулася екс-теща. – Далеко не втечеш. Все одно, як я сказала, буде!
