Марина після роз лучення була спустошена і вирішила, що заміж уже не вийде. Поки Марина поїхала до своєї матері, щоб там перечекати, доки чоловік збереться і піде з дому, він забрав усе з дому. Навіть покривало на дивані забрав і дрібні меблі. Але Марина не шkодувала про це, все вона зможе придбати сама, а те, що більше ніколи вона не побачить чоловіка, давало їй надії. Вона дуже втомилася від цього шлюбу. Вона працювала у добрій фірмі, була старшим фахівцем, її всі поважали. Вона була доглянутою, гарною, чоловіки на неї заглядалися, але вона вже перестала про них думати.
Так вона прожила п’ятнадцять років. Якось її послали у відрядження до іншого міста, а там вона зустріла чоловіка прямо біля реєстрації готелю. Вона не зрозуміла, що з нею відбувається. Весь час хотіла дивитись на нього, а він дивився прямо в її бік. Але вона взяла свій ключ і пішла. Але ввечері, коли вони зібралися з колегами у кафе, разом із ними був і цей чоловік. Вони познайомилися, довго розмовляли, наче знали один одного сто років. Він запропонував проводити її в номер, вона погодилася . До себе вона його не запросила лише тому, щоб він не подумав, що легковажна.
А телефонами вони обмінялися і говорили один з одним до світанку. Вранці в номер постукали, Марина відкрила, а там стояв той самий Олег. Він тримав величезний букет троянд. – Виходь за мене заміж, – Запропонував він. – Але ми лише день один одного знаємо. – Мене до тебе тягне, і я знаю, що це взаємно. Тож чекати безглуздо. А Марина взяла та погодилася. Він знав, що вона мріяла поїхати до Києва, але весь час їй щось заважало туди потрапити. Тому він їй запропонував перевестися до Київської філії офісу, він теж переїде, і вони одружаться. Усі так і зробили та жили щасливо. Ніколи не знаєш, у якому віці зустрінеш справжнє щастя.
