У мене є дівчина! Її звуть Ірина. Вона живе у мене! — Саша сказав моїй дружині, Галині Григорівні. Дружина уважно подивилася на сина і запитала: — Хто це? Хто така ця Ірина? Чому вона живе з тобою, коли ми з нею ще навіть не знайомі? — Ми однокурсники! Зустрічаємося три місяці… — Минуло всього три місяці, а ви вже живете разом? — Галина Григорівна сказала Саші. — Вона дуже хороша людина! Я впевнена, що вона вам сподобається! — Це дуже сумнівно —- відповіла моя дружина. — Коли ти нас з нею познайомиш? — Коли скажете… — Я б хотіла зустрітися з нею завтра! Я приготую всякі смаколики. Ми з твоїм батьком будемо чекати вас.
Мій син навчався на останньому курсі університету. Він жив окремо в квартирі, яку йому подарувала бабуся. Саша дуже любив бабусю, і вона залишила йому свою квартиру. Моя дружина дуже боялася відпускати сина гуляти одного. Вона намагалася контролювати Сашу, але безуспішно, на другому курсі він почав працювати на пів ставки і зміг сам про себе подбати. Так він переїхав до квартири своєї бабусі, і дружина не змогла його зупинити. Зрештою, він вже справлявся без нашої фіна нсової допомоги. Дружина впевнена, що це сільська дівчинка, яка намагається спокусити нашого хлопчика. Все, що їй потрібно, це вид на проживання.
Ми накрив на стіл і чекали сина і його дівчину. «Це моя Ірина», — представив син свою наречену. Моїй дружині Ірина відразу не сподобалася. Але вечеря пройшла добре. — Я так і знала, — сказала мені дружина-вона сільська! Не хоче жити в гуртожитку і хоче вийти заміж за Сашу. Звичайно. Він настільки перспективний і красивий, і у нього є своя квартира! Тому вона вирішила залишитися тут, в місті. — Але у мене склалося враження, що Ірина дуже любить нашого хлопчика! — Я протестував перед дружиною. — Це всього лише твоя уява! Я завжди права, і ти це знаєш! — відповіла дружина. Минуло два роки, і я радий, що вона помилилася. Ірина та Саша одружилися після закінчення університету. Вони дуже щасливо живуть разом. Іра виявилася прекрасною дружиною, господинею і матір’ю двох дітей. Моя дружина дуже любить своїх онуків і визнає, що була не права щодо Ірини.
