Вчора прийшла моя сусіда Віра до мене, бачу вона вся в сльозах. Виявляється, що посварилася зі старшим сином Віктором. Щоб молодші діти не побачили її в такому стані, во на прибігла до мене заспокоїтися. По ходу, поки я її заспокоювала вона мені розповіла, що у них там трапилась за дурниця. У Віри з чоловіком троє дітей. Віктор старший син наро дився з інвал ідністю. З двох років переніс безліч опе рацій, Віра з чоловіком не здавалися і робили все, на благо дитині. Вели на масажі, тренування, навіть логопедів наймали.
Одним словом, витрачали не мало rрошей, с ил, нер вів і терп іння, щоб у сина могло бути повноцінне життя. А домоглися вони своєю ретельністю і вірою в сина багато чого. Віктор зі своїм третім ступенем інва лідності пішов до загальноосвітньої школи. Закінчивши 9-ий клас, вступив до коледжу на кухаря. Відучився з відзнакою. Крім нього в сім’ї ще наро дилися двоє дітей, син і наймолодша дочка. Сім’я їх жила скромно і не шикувала. А було у них все необхідне, але в мінімумі. Тому навіть гроші на інва лідність сина часом виручали сім’ю. А з 9 класу всі процедури, ліkування, тренування Віктора закінчилися. Він міг уже самостійно все робити сам.
Для батьків було важливо, щоб він зміг самостійно все робити. Для подальшого життя, щоб він відчував себе повноцінним. Їм це вдалося. І останні 2 роки його пенсія теж була частиною сімейного бюд жету. А недавно синові їх виповнилося 18 років, і він строго сказав мамі, що це його гроші по праву, і що він вже не буде їх вкладати в сімейний бюд жет. Віра була в шоці і не чекала такого повороту подій. Я не знала, що їй сказати. А що б ви їй порадили?
