Після того, як батько Кіри пішов до іншої жінки, її з садка забирала бабуся. Того дня Кіра повернулася з садка, підстрибуючи від щастя. Бабуся напекла її улюблених пиріжків, це був особливий день. Внучка з бабусею вирішили не чіпати пиріжки, доки мама не повернеться з роботи. Кіра терпляче чекала маму, навіть не скуштувала пиріжка без неї. — Ну, Кірочко, все. Ти вже зовсім доросла дівчинка. Можеш сама про себе подбати. Ти ж знаєш, дідусю важко ходити. Я піду поїсти йому приготую, а ти поки що маму почекай. Он, мультики в тебе почалися. По телевізору показували улюблений мультик Кіри про феєчок. Вона сіла перед телевізором, а бабуся пішла.
Мультики починалися один за одним. Кіра на мить відірвалася від них і помітила, що на вулиці вже темно. Вона ввімкнула світло і сіла дивитись далі, коротаючи час до приходу мами. Вже ближче до ночі двері відчинилися. — Мамочко, нарешті, ти прийшла! — З цим криком Кіра побігла в обійми мами, але та навіть ходила важко. Якось вона зачинила двері і тут же вnала на підлогу. Кіра побігла до неї, зняла з неї чоботи та пальто. Потім вона відкрила воду у ванній та допомогла мамі дійти до раковини. Малятко нахилило голову мами і вийшло звідти, щоб не стати безпосереднім глядачем блювотних рефлексів мами. Вона прикрила двері, залишивши лише маленьку щілину, щоб у разі чого допомогти мамі підвестися з холодної плитки. Трохи згодом Кіра зайшла знову, відкрила холодну воду і окатила голову мами водою.
Та не чинила опір. Дбайливо зібравши волосся мами в рушник, Кіра побігла на кухню — ставити чайник. Коли вона повернулася до мами, та смирно стояла перед дзеркалом. — Кірусь, я йду до сусідки, тітки Свєти. Сиди тихо, нічого не чіпай. — Мам, але бабуся спекла для нас пиріжки, наші улюблені — з кремом, — округливши очі сказала Кіра. — Ні, доню, мені сьогодні ніколи, давай, потім? — Але ж сьогодні ж свято. Я думала, ми разом відсвяткуємо… — Яке ще свято? — Запитала мати, подивившись на число в телефоні. – Мій день народження мам. Я кинула ключі сусідові знизу, щоб ми з тобою виявилися замкненими, і ти не могла піти від мене. — Дрібна погань, що ти наробила? Завтра твій день зауважимо, а тепер що мені робити? Будеш батькові своєму вказувати. Ану марш спати!
