Першого ж дня в учительській Олена Петрівна почула: — А чому ж це ви, юна колега, при зустрічі на вулиці з людьми не вітаєтесь? — Вітаюсь. Просто ми ще з вами не знайомі. — Не має значення. Тут усі один з одним вітаються. — Добре, вітатимусь і я. Наступного дня завуч приніс Олені Петрівні список 8 «Б», класним керівником якого вона й мала стати. Після знайомства з класом Олена Петрівна вирішила розсадити хлопців по-новому: багато хто за літо виріс, треба було їх усунути на гальорку. І одразу опір. Високий Станіслав не дає сісти за першу парту маленькому короткозорому хлопчику з вогненно-рудим волоссям.
Це тепер, через півстоліття, у нас вважаються красивими – і руді, і альбі носи, і худі, і не дуже. У ті роки рудоволосих щойно не дражнили. А дрібний на тлі однолітків Сергій Мачульський мало того, що рудий і ластовитий, то ще й в окулярах дуже часто страждав від глузування однолітків. Ось із нього Олена Петрівна і вирішила почати. Вона мала великий набір листівок із копіями картин із галереї. Вона відібрала ті, на яких зображені жінки з рудим волоссям і влаштувала класну годину «Що ми знаємо про красу». Розповідаючи про музеї, вона зупинилася біля першої парти, де сидів Мачульський: — Хлопці, подивіться, у нашого Сергія волосся таке саме, як на цих листівках! Кажуть, такі люди найщасливіші – їх у верхівку поцілувало сонечко. Між іншим, рудим був великий Леонардо да Вінчі.
Христофор Колумб був поцілований сонцем. Не те щоб неприйняття змінилося на цікавість, але однокласники стали ставитися до хлопчика дружелюбно. Проте Олена Петрівна бачила, що цього замало. Волосся в ті часи фарбувало рідко, навіть банальна хна була в дефі циті. Але ж хімік-біолог знав, що робити! Вчителька попросила у сусідки лушпиння цибулі, запарила, додала трошки марганцівки і після канікул прийшла до школи у новому кольорі.
– Ну що скажете, вийшов у мене такий самий колір, як у Сергія? Хлопці загомоніли: — Ні, у вас світліше волосся, ніж у нього. — І справді, у Сергія — тон набагато красивіший, погодилася Олена Петрівна. Як засвітилися тоді очі хлопчика, вчителька пам’ятає й досі! А потім усі обговорювали, що і в який колір можна перефарбувати із підручних засобів. Через багато років на зустріч випускників до школи приїхав цей Сергій. Він був уже сивий. І розповідав, що через все життя проніс теплі спогади про вчительку, яка дономогла йому повірити у себе.
