Якось моя сестра втекла з дому, залишивши мені та мамі свою 5-місячну доньку. Мені тоді було всього 20 років, і я не розуміла, як доглядати дітей. Коли Діані виповнилося три роки, нам стало остаточно зрозуміло, що сестра більше не повернеться. Тому мама оформила на себе опікунство за моєю племінницею. Ми робили все можливе, щоб Діана нічого не потребувала. Я настільки прив’язалася до дитини, що мене покинув наречений, який заявив, що чужа дитина йому не потрібна. Згодом ми вирішили переїхати в інше місто, щоб Діана не слухала злі язики. Коли племінниці було 16, не стало моєї мами. Щоб забезпечити нам нормальне життя, мама заздалегідь склала заповіт, і я стала її єдиною спадкоємицею.
Але одного разу на порозі нашого будинку з’явилася сестра – на гарній машині, з дорогим подарунком для Діани. Дівчинка почала звинувачувати мене у всіх гріхах. Мовляв, якби не я, вона з дитинства купалася б у розкоші. У результаті вона зібрала свої речі – і разом із біологічною матір’ю поїхала у невідомому напрямку. Вийти із цієї ситуації мені допоміг мій начальник. У нас згодом почалися романтичні стосунки, і в 40 років я дізналася, що вагітна. Коли Стас, мій начальник, дізнався про це, того ж дня зробив мені пропозицію.
Ми вже збиралися йти на У3Д, коли у двері хтось подзвонив: на порозі стояли моя сестра, Діана і хлопчик років 12-ти. Виявилося, що чоловік сестри з’ясував, що дитину вона нагуляла, і протягом 12 років він виховував не свого сина. Згідно зі шлюбним контрактом, сестрі не дісталося ні копійки. Вона його підписувала з надією пережити чоловіка – але доля повернулася інакше. Сестра заявила, що вони з донькою мають право на цю квартиру. Можете думати про мене все, що завгодно – але я виставила їх за поріг і назавжди зачинила перед ними двері свого будинку.
