У мене є друг Валентин, з яким ми спілкуємось ще з університету. Ми з ним не часто бачимося, але іноді вибираємось на футбольний матч чи просто випити пива. Валентин досить довго ходив у неодружених, довго шукав ту єдину, в результаті знайшов лише до тридцяти років. Його дружиною стала тендітна, мила дівчина Софія.
Валя її дуже любив, вважав найкращою жінкою на землі. Я за друга був радий і чомусь не сумнівався, що у них все чудово складеться. Разом вони вже тринадцять років, вони наро дили трьох дітей! Я думав, що вони справді щасливі, адже зараз багато дітей зовсім завести не можуть, а у них аж троє. Але нещодавно ми зустрілися з Валею, щоб виnити пива, і він став сkаржитися на дружину та сімейне життя. Я був здивований. -Вона мене як жінка зовсім не цікавить, розумієш?
Ми, як сусіди, живемо вже другий рік. Весь день ходить вдома недоглянута та кудлата. Я одружився з зовсім іншою дівчиною. -Ну їй, напевно, тяжко з трьома дітьми. Ти їй взагалі доnомагаєш? -Як я їй доnоможу, якщо весь день на роботі? Прогодувати велику родину непросто. Зайнятість – це не виправдання, мінімально ж за собою слідкувати можна! Виявилося, що їхній шлюб на межі розвалу. Так завжди, збоку завжди чужа родина здається ідеальною.
