Я кілька років тому активно займалася волонтерською роботою. Одного разу ми з благодійною місією вирушили в дитячий будиноk. Там довелося дізнатися багато сумних історій, але особливо мене вразила одна дівчинка. Вона підійшла до мене і прямо подивилася в очі. – Ви дуже добра, а у вас є діти? Я здивувалася, а дівчинка років чотирьох взяла мене за руку.
– Так, син. – А дочка є? -Ні. – А хочете? Я кивнула і посміхнулася. – Я можу бути вашою донькою! Ми поїхали потім, а ця дитина не виходила у мене з голови. Я поділилася цією історією з чоловіком, і він спокійно сказав: – Та тут і думати нема про що, поїхали знайомитися! Через пару місяців ми її удочерили. Мій чоловік теж майже відразу її полюбив.
Хоча з народ ження Єва жила в дитячому будинkу, вона була дуже ніжною і контактною дитиною. Вона і з нашим сином знайшла спільну мову, хоча він трохи по початку ревнував. А вже через місяць сам заступався за сестру. Єва змінила наше життя, внесла в неї нове світло і новий сенс, я дуже вдячна, що вона тоді взяла мен за руку і попросила стати її мамою. Ми з чоловіком не можемо уявити нашого життя без цього усміхненого, доброго сонечка.