На моєму Дні Народ ження сталася неприємна нагода. Я довго та ретельно готувалася до нього. Хотіла, щоби все було красиво, виглядало шикарно. Але вся радість від урочистостей зникла ще до початку святкування… Три роки тому моя подруга Аня невдало впала і зламала собі ногу. Щоб не сидіти просто так, вона почала вишивати. Потроху увійшла до смаку. Тепер вона просто майстриня цієї справи, а вишивання її хобі. На новий рік вона подарувала мені набір серветок. Краса.
Я вирішила, що покладу їх на стіл на честь якогось свята, а поки що розшукаю скатертину, яка гармоніюватиме з серветками. Шукану скатертину я знайшла за тиждень до Дня Народ ження. Ось на цьому святі й вирішила nохвалитися подарунком Ані. Гостей мало прийти п’ять чоловік, і серветок було п’ять. А скатертина з серветками виглядала як єдиний набір. Я накрила стіл новою скатертиною, біля кожної тарілки акуратно, у вигляді трояндочки склала серветки. Навіть без частування стіл виглядав дуже багато. Першою прийшла Ганна. Привітала зі святом, подарувала подарунок. Я її направила до вітальні, а сама пішла на кухню. Потрібно було накривати на стіл.
І тут за мною на кухню вривається розлючена Аня: – Я так старалася, вишиваючи серветки! Душу свою туди вклала! А ти їх виставила на стіл! Ними ж роти витиратимуть! Ти мені в душу плюнула! – Кричала на мене подруга. Накричавшись, схопила куртку та вискочила з квартири… Я розумію, що вона вишивала серветки натхненно, старалася. Але це серветки. Вони таки призначені для того, щоб ними рот витирати. Хіба було б краще, якби я їх засунула кудись у “далеку скриньку” і забула про них? Тоді може бути краще було б, подаруй вона мені вишиванку? Такий подарунок можна було повісити на стіну та милуватися її. А серветки… Хіба я не права?
