Лілія Петрівна втратила свого єдиного сина в автоkатастрофі, і їй самій довелося виховувати онука. Хоча часто доводилося дуже важко, на життя вона ніколи не сkаржилася. Вона бачила в маленькому Саші сенс свого життя, саме його існування змушувало її вставати вранці, ходити на роботу і намагатися, щоб він мав щасливе дитинство і хороше майбутнє. Лілія спромоглася забезпечити йому вищу освіту. Лілія дуже раділа, коли на четвертому курсі Сашко знайшов для себе наречену, на останньому курсі вони одружилися і почали жити разом із Лілією.
Спочатку все було добре, Лілія доnомагала з дітьми, доnомагала також по дому. Відносини з невісткою були нейтральними, ніколи не сва рилися, начебто спільну мову знайшли. Але з віком Ліля постаріла та захво ріла, їй було важко вставати з ліжка, а також робити повсякденні справи. У той період невістка завагітніла вдруге і була вкрай незадоволена тим, що їй доводиться окрім дітей також доглядати стару жінку.
Вона стала постійно скаржитися на це чоловікові та вимагати, щоб він щось вигадав. -Грошей на доглядальницю немає у нас. – Тоді відвези туди, де їй місце – в будинок для людей похилого віку – Зажадала дружина. Спочатку Сашко відмовлявся, але дружина постійно пиляла його цими вимогами, у результаті він здався. Саме так Лілія опинилася у нашому будинку для людей похилого віку. Я вже котрий рік працюю тут медсестрою, багато сумних історій мені довелося почути, але ця одна з найсумніших.