14 років тому я переїхала до Італії. Так мені порадила зробити мама, подруга якої також там працювала. 14 років тому і в моїй родині, і в моєму рідному домі почалися фі нансові nроблеми. Батька в мене не було давно, а тоді не стало і мого чоловіка, і я залишилася сама з 16-річним сином. Мама пообіцяла, що доглянет онука, а я могла спокійно заробляти нам гроші за кордоном. Все це, як ви могли зрозуміти, тривало 14 років. Нещодавно здо ров’я моєї мами різко і серйозно погіршилося.
Вона потребувала догляду, але поряд нікого не було, тому що за кілька років до цього мій син із невісткою переїхали до США. Вигравши Зелену карту. Тоді мені не залишалося нічого, як кинути все і повернутись на батьківщину. Мені пощастило, мій роботодавець не звільнив мене, а дав мені відпуску у 2 тижні. За ці два тижні я прилетіла в Україну, відвела маму до ліkаря, вона пройшла повне обстеження, їй призначили ліkування… але довго я залишатися на батьківщині не могла, як би мені цього не хотілося, адже мені треба було заробляти гроші мамі на ліkи…
Тоді я знайшла ідеальне, як мені здавалося, рішення. Ну як ще жінка заробить 5000 гривень у селі? Саме тому сусідка мами, тітка Таня і погодилася доглядати маму, стежити за чистотою та порядком у її будинку за певну су му. Все, здавалося, знову потихеньку налагоджувалося, але тут з’явилися родичі мами. Тітка Саша мені мало не щодня дзвонить, скаржиться, що я нікудишня дочка і мені треба терміново повернутися до мами, а не насолоджуватися життям в Італії. Ну як їй пояснити, що я не насолоджуюся життям, а працюю та отримую гроші, за які мама і ліkується…
