Саша завжди почувала себе білою вороною у своїй родині. Вона не могла зрозуміти, навіщо її взагалі батьки народили, якщо так її не любили? Так вийшло, що у 24 Саша вже була розлучена і мала синочка. З чоловіком у них якось не вийшло, не зрослося, як то кажуть. Батьки дівчину не прийняли до себе. Вони жили у своїй двокімнатній квартирі, а синові подарували однушку, де він насолоджувався холостяцьким життям. Незадовго до розлучення Саші батьки подарували братові ще одну квартиру, заради якої продали свою ділянку в селі. Саша не розуміла, як рідні люди могли бути настільки жор стокими. – Сама народила – сама і розбирайся, – казали вони, – нам розлученка з причепом на шию не потрібна.
А Саша взяла і стала на ноги одна з 0. Вона винайняла квартиру, відправила сина в садок, почала працювати, швидко досягла кар’єрних висот завдяки своїй праці та наполегливій роботі. Через кілька років її тата не стало. Вона на похорон з’явилася, але все одно з сім’єю після тих їхніх слів більше не спілкувалася. Вона, правда, сама кілька разів намагалася відновити з ними стосунки, але батьки не надто рвалися все налагодити. Не минуло й півроку після цієї трагедії, як мати Саші випадково спалила свою квартиру. Тут жінка згадала про доньку. – Яким вітром? – Запитала Саша, побачивши мати на своєму порозі.
– Ти б краще в будинок мене запросила, невдячна, – буркнула жінка, – твій брат зі мною жити не хоче, а другу квартиру здає, це його єдиний дохід. Ти дівчинка, так що ти маєш дбати про мене. Я вирішила переїхати до тебе. – А з чого ти взяла, що я згодна тебе прийняти? Думаєш, я забула ваші слова? Ні, мамо, я все чудово пам’ятаю. Повертайся до сина і вимагай у нього турботу, якої я від тебе так і не дочекалася, – сказала Саша, не давши матері навіть у хату зайти. Все ж таки стара рана була надто глибока, щоб забути і рухатися далі.
