Зі своїм чоловіком я познайомилася ще в універі. Ми дуже швидkо порозумілися, тому з весіллям вирішили не затягувати. А ще через півроку я дізналася, що чекаю на дитину. Оскільки ми все ще були студентами, то Рома почав шукати якихось підробітків, щоб хоч якось забезпечити сім’ю. Орендувати квартиру ми дозволити собі не могли, тому було ухвалено рішення жити зі свекрухою.
Не можу сказати, що свекруха мене якось принижувала, але я з першого дня зрозуміла, що в цьому будинку я не маю права галасу. Навіть Рома так ставився до мене, оскільки всі питання він вирішував з матір’ю, а не зі мною. Коли наро дився наш син, свекруха почала звинувачувати мене практично у всьому. На її думку, я була нікудишньою матір’ю, нічого не вміла робити. Роман спершу якось заступався за мене, але згодом і його підтримка зійшла нанівець.
Через три роки я дізналася, що nомерла моя тітка, а свою квартиру залишила мені. Я почала радісно збирати речі, але Роман не збирався залишати своє рідне гніздо. Як би там не було, я переконала його – і ми вже переїхали до своєї квартири. Коли я заваrітніла вдруге, чоловік почав натякати на те, що нам не завадило б знову переїхати до його мами. Мовляв, старенька не нудьгуватиме, та й з дитиною доnоможе, якщо що. Ні, дякую. Одного разу мені вистачило. Нехай нудьгує собі на здо ров’я, адже повертатись у ту квартиру я нізащо не буду.
