Відразу після закінчення університету я вийшла заміж за свого однокурсника. Володя одного разу сказав, що у нього є дядько у США, тож запропонував мені переїхати за кордон. Я чудово володіла англійською, тому це здавалося мені чудовим рішенням. Але коли батьки дізналися, що ми хочемо переїхати, то були у люті. Вони казали, що там нічого не вийде, і ми повернемося додому ні з чим. Ми їх не послухали – і полетіли за своєю мрією. У Івановича ми прожили 3 тижні, а потім винайняли житло. Чоловік знайшов роботу із високою зарnлатою.
А я поки що намагалася інтегруватися в нове суспільство. За місяць я дізналася, що ваrітна. Чоловік був щасливий і сказав, що я можу ні про що не хвилю ватись: він забезпечить нас. У нас наро дилася донька: Володимир був щасливий, працював цілими днями, а я господарювала. Через 3 роки ми віддали доньку до дитячого садка. Взяли кредит, куnили власне житло – і зажили щасливим життям. Так ось: кілька місяців тому мені подзвонив брат і почав розпитувати мене про життя. Під час розмови він сказав, що теж хоче переїхати до США.
Просився пожити в нас, доки стане на ноги. Я сказала, що подумаю. Увечері прийшов чоловік. Ми все обдумали і зрозуміли, що не можемо доnомогти моєму братові: у нас двійка, в одній спимо ми, в другій – наша донька. Я зателефонувала до Тараса і повідомила про наше рішення. Він дуже образився. За годину зателефонували батьки і почали говорити мені про те, наскільки я безсовісна людина – що кидаю брата напризволяще. Я повісила трубку з упевненістю в тому, що вчинила правильно. Невже вони забули, що нам пророкували перед від’їздом?
