Десять років тому не стало моєї kоханої мами. Це стало серйозним потрясінням для нашої родини. Маму всі дуже любили. Вона була неймовірно доброю жінкою. У них із батьком і зовсім стосунки були ідеальними. Вони один одного завжди підтримували і доnомагали в усьому. Жили душа в душу багато років. Після смер ті матері батько сильно розкис.
Він міг і від простої згадки про неї заnлакати . Ми з моїм чоловіком завжди були поруч і намагалися його підтримати в цей складний період. Час лікує будь-які рани. Коли ми переконалися, що батька можна залишати одного, ми із чоловіком перебралися жити до столиці. Йому там запропонували гарну роботу. На жаль, приїжджати часто у нас не виходило через зайнятість, але я дуже часто дзвонила, цікавилася справами батька та його самопочуттям. Він завжди відповідав стандартно, що все гаразд.
Минулої п’ятниці я взяла вихідний і вирушила до тата, щоб його відвідати. І тут двері таткової квартири відчиняє мені незнайома жінка. -Ой, ви донька Борі? Проходьте! Я здивувалася. -А ви, вибачте, хто взагалі така, га? Тут у кімнату зайшов батько. -О, Юля, ти вже прийшла?! Познайомся, це Марта, моя наречена. Я здивувалася від такого вступу ще більше. -Яка наречена у сімдесят, га? Жінка виглядала молодшою. Він всерйоз вирішив одружитися у такому віці! Не кажу вже про те, що він паплюжить пам’ять про мою маму таким чином.