Ми з Ксюшею студентки політехнічного інституту. Проживши разом два роки у студентському гуртожитку, вирішили на пару зняти квартиру. Сказано зроблено. Знайшли недорогу однокімнатну квартиру. Роздільний санвузол та велика кухня. Господиня квартири нас попередила, що сусіди здебільшого літні люди. Тому рекомендувала не шуміти. Перші два місяці ми поводилися тихіше за воду, нижче за траву. Потім вік, нам по двадцять два роки, дав про себе знати. Ми почали запрошувати до себе друзів, і посиденьки тривали до першої години ночі.
Звісно ж попереджали гостей, щоб поводилися тихо. Потім така тиша нам набридла, і ми почали влаштовувати танцюшки. Але строго до двадцяти трьох нуль-нуль. Після чого грали у різні настільні ігри. Звичайно, ми при цьому галасували. Але сусідам не заважали. Хазяйці на нас ніхто не сkаржився. Одного разу Ксюша вирішила куnити нам караоке. Притягла додому апаратуру. Першого ж вечора, відчуваючи наші вокальні дані, ми відірвалися на повну. А у Ксюші, після пари – трійки келихів сухого, взагалі прокинувся співочий “талант”, і вона стала співати без перерв. Спочатку сусіди стукали по батареях опалення. Години півтори. Потім зателефонувала господиня.
– Сусіди на вас сkаржаться! Припиняйте кричати! – наказала вона. Ага. Ксюшу, що увійшла в раж, заткнути неможливо. Вона втекла на балкон і почала співати там. Насилу, але нам вдалося затягнути її назад і змусити замовкнути. Мабуть, сусіди оцінили “талант” Ксюші. Про це свідчить те, що сусід, чоловік років сорока, спитав у моєї подруги – чи не вона так гарно співала на балконі. Але мені все одно со ромно. Мені здається, що сусіди нас зненавиділи. Щоразу, зіштовхуючись із літніми сусідками я втикаюсь очима в підлогу, боячись осуду. А Ксюшка, навпаки, ходить із гордо піднятою головою і мало не щовечора співає на балконі. Записалася на курси вокалу. Але господиня більше не дзвонить.
