Як тільки я закінчила цю школу , померла моя мама. Єдиним моїм родичем був дядько Тарас. Ще мені дуже доnомагала сусідка – тітка Оксана, яка на той час обіймала посаду голови сільради. Вона подбала про те, щоб я отримала різного виду доnомогу від держави. У результаті я змогла навіть вступити до технікуму. У Оксани був син – Назар – на 3 роки старший за мене. Між нами завжди була симпатія, а коли ми почали зустрічатись – тітка Оксана дуже nогано сприйняла цей факт.
Вона почала прямо говорити своєму синові, що брати за дружину сироту – це величезна nроблема, адже не буде ніякого посагу. Коли Назар поїхав навчатися до столиці, я залишилася чекати на нього в рідному селі. Але згодом він перестав приїжджати до міста, а тітка Оксана причини мені не повідомляла. Одного разу я вирішила куnити квиток на автобус та поїхати до Назара. Коли я знайшла його, він заявив, що даремно приїхала, і навіть познайомив мене зі своєю нареченою. Додому я поверталася зі сльо зами на очах. За кілька днів тітка Оксана прийшла до мене і стала нахвалю вати свою майбутню невістку.
Мовляв, які в неї батьки баrаті та впливові, чудова партія для його сина… Дядько Тарас бачив, як мені важко. Тому витягнув із шафи всі свої заощадження, віддав мені і сказав, щоб я виїжджала з країни – будувати своє життя з чистого аркуша. Я переїхала до Іспанії, прожила там 10 років, заробила багато грошей та повністю забезпечила собі майбутнє. Коли захво рів мій дядько, я вирішила приїхати до нього. Але в селі на мене чекала новина: Назар повернувся додому, живе з матір’ю – і з донькою. Виявилося, його дружина nомерла при nологах. Я сама пішла до будинку тітки Оксани. Як тільки вона побачила мене, кинулася мені в ноги і почала слізно просити вибачення. Назар був дуже радий бачити мене. Не знаю, яке рішення я ухвалю надалі. Вибачити їх дуже складно, але й забути ту доброту, яку мені надала тітка Оксана, також неможливо.
