Не знаю, що робити, як перевиховати чоловіка. Він у мене ну прямо Гарпагон якийсь. Маючи повну шафу нових, ненадіваних речей, він носить поношене старіння. Туфлі скоро розваляться, штани втра тили форму, куртку тільки жебраку подарувати. – Ну, Степан, скільки можна? Ти ж начальник відділу, як ти можеш ходити як жебрак? – Кажу йому я. – Мене там усі знають, і цінують як фахівця. Повір, мій зовнішній вигляд їх не цікавить, – відповідає він. Ні. Словами його не переконати. Я спробувала дещо , особливо потерте, сховати. Але він ці речі знаходив та ніжно клав на місце. Для нових речей він не має місця в шафі. Я йому куnу нових речей куnила, а він незадоволений.
У того комір незручний, у цього тисне в пахвах. Пробувала його самого затягнути до магазину. То був тихий ж ах. Вже за десять хвилин він почав скаржитися і скиглити. Зробила спробу замовити з ним разом одяг в інтернет-магазині, він став дибки: – Вишлють щось не те, потім замучимся повертати!.. Але часом і на нього знаходить просвітлення, і він сам починає викидати старі. Позбувшись поношеного, він вибирає щось із старих речей і починає ходити в ньому. Мені со ромно виходити з ним надвір.
Мені здається, що його приймуть за жебрака і подадуть милостиню… Подруги радять мені набратися сміливості, взяти великі пакети для сміття, скласти в них увесь старий одяг чоловіка і винести їх до сміття. Мовляв, залишившись зовсім без речей, чоловік буде змушений носити нові. Але я не можу з цим погодитись. Він не маленький. Сам пови нен розуміти, що виглядати потрібно красиво та охайно. Навіть якщо одяг буде і не дороrий. Тому я поки що терплю. Але якщо моє терпіння лусне, то я наважуся вчинити за порадою подруг – викину на звалище все його старе.
